The rolling stones trail один з найнезвичніших трейлів в Україні, проходить в не менш незвичному місці – пустелі Олешківські піски. Петро Мартинов цього року став учасником забігу на 26 км, успішно фінішував та посів 4 місце в загальному заліку!

Ось які враження Петро отримав від забігу та підготовки до нього:

The rolling stones trail – вже не пам’ятаю де саме дізнався про нього (скоріше за все на просторах фейсбуку), але почувши про нього, вирішив одразу, що побіжу, бо не кожен день випадає можливість потоптати пісок у пустелі (гарна практика перед Marathon de Sables…ні його я ще не збираюсь бігти, але можливо колись…) Окрім того, я вже чув про феномен найбільшої пустелі в Європі і моя цікавість просто не дала б мені спокійно спати ночами, допоки я не потраплю туди і не побачу усе на власні очі.”

Нарешті, настала хвилина старту:
“Сигнал старту і ми поспішаємо кудись. Мабуть на зустріч боротьбі із цією пустелею, із суперниками, а в більшій мірі боротьбі із самим собою. Саме вона почалась для мене ще на перших кілометрах траси. Кожного разу перед трейлом говорю собі: “Не рви вперед”, але завжди так роблю, знаючи про цьому, що для розігріву мені потрібно пробігти щонайменше 7-8 км. Так і цей раз – не виключення. Намагаюся тримати темп, незважаючи на складну поверхню під моїми ногами, і не дозволяючи обганяти себе іншим суперникам. Ті кому треба, вже далеко попереду, і я розумію, що ніколи вже не наздожену їх. І от ті перші 7 км для мене то справжня “стіна”. Після вже 1го КП пропускаю 1го переслідувача, потім 2го і третього, і це страшенно демотивує мене кожного разу, особливо враховуючи, що 2є з них набагато старші за мене. “Здохляк” – думаю сам про себе: “тобі ще тренуватися і тренуватися” і “бігати треба по 70-90 км на тиждень, а ти що” і інше в такому ж дусі. Але десь після 2го КП, щось змінюється на краще: чи то закінчилася та моя “стіна” і нарешті я розбігся, чи допомогла вилита із фляги вода (так, я виливав воду на трасі, бо мені здалося, що 1 л то забагато, особливо зранку коли сонце ще не пекло і не дуже хотілося пити, і насправді не пошкодував про це) і стало легше. Крім того я прилаштувався до правильної техніки бігу по піску, коли стопа не провалюється у пісок, відповідно не витрачається зайва енергія. Із того моменту починаю відрив. Вже чекаю 3го КП із пунктом харчування, який згідно моєї пам’яті мав би був десь на 12-13 км. От вже і 14й пішов, а його все нема. Чи то в мене ЖПС барахлить чи то пам’ять? Нарешті , десь на 15 км на горизонті з`являється прапор контрольного пункту. Так як суперники дихають у спину, то часу немає баритися: випиваю стаканчик коли, беру із собою скибку кавуну і хутчіш вперед. Там всього 10 км залишилося – майже нічого.”
Трейл в пустелі має свої осоливості, одна з яких – треба самостійно знаходити маркери траси, досить важко розрахувати, на якому етапі гонки встановлені пункти гідратації та харчуванняб тому періодично наступає етап, коли учасники постійно дивляться на свої gps-годинники, вираховуючи час, через який вони таки мають дістатись до одного з пунктів. Проте що нас не вбиває – робить сильнішими! І цей виклик тільки додає азарту в змагання.
“І от залишився вже десь кілометр. Але я ж хитрий, бо вже не такий наївний як колись, щоб отак просто взяти і покластися на свій навігатор. Бо так завжди думаєш, що вже майже фініш, а виявляється ще 2 км попереду, чи ще гірка крута… По дорозі зустрічаю раннерів, які біжать 50 км і зайшли вже на 2ге коло (воно біжиться у зворотньому напрямку). От вже бачу фінішну гірку і пряму. Збігаю з неї і чую як кричать, що прибіг 4й!! Так близько до трійки призерів я ще не опинявся ніколи і, чесно кажучи, не сподівався що все так вийде. Це перемога. Перемога над собою, бо не зупинився коли хотів зупинитися, перемога – бо подолав ці 26 км без жодної травми і поранення, забіг на фініш із недопитою водою, і без жодної пісчинки в кросівках бахіли від INOV-8 Ukraine все таки рулять.”
Повний текст можна прочитати тут.